Боротьбу зі злочинним угрупованням «17-а дільниця» очолив безпосередньо В. Бантуш. Протягом літа-осені 1999 р. вдалося задокументувати злочинну діяльність І. Шпортюка та його найближчого оточення. Також було розкрито десять тяжких злочинів, скоєних «братвою», у тому числі шість убивств та два замахи на вбивство. За їхнє здійснення до кримінальної відповідальності було притягнуто десять членів угруповання, шестеро із яких було заарештовано, а інших оголошено у розшук. Заарештували і «Шкрока» (нині він «мотає» черговий строк у колонії).

Тим часом Сербин і Солодун почали скаржитися у МВС, СБУ і прокуратуру. Два колишні міліціонери звинувачували начальника Краматорського відділу УБОЗ В. Бантуша у корупції і вимагали свого поновлення в органах. У провину колишньому начальникові вони ставили перешкоджання розслідуванню замовного вбивства «Єрмака». Нагадаю фрагмент виступу О. Солодуна на прес-конференції в IREX ProMedia: «Ми розглядаємо Бантуша як члена ОЗУ. Він не керує ним, але ревно виконує покладені на нього обов'язки. Один із них – у випадку скоєння вбивства саме Бантуш подає свою версію злочину. Взяти хоча б убивство Єрмакова. Я не можу цього зараз довести, але це – логічний висновок, зроблений на підставі всіх матеріалів і знанні ситуації у Донецькій області».

При цьому Олег Вікторович залишив поза увагою те, що розслідування вбивств за законодавством здійснюється прокуратурою, і версії – це суто її прерогатива. Сербин заявив, що начальник Краматорського відділу УБОЗ взагалі схиляв його до вбивства «Шкрока» і лідера однієї зі столичних ОЗУ «Черепа». Розстріляти кримінальних «авторитетів» необхідно було нібито на «стрілці» при спробі втечі. Навіщо це знадобилося підполковникові міліції, який перебуває при здоровому глузді й твердій пам'яті, сказати важко.

Із виступу О. Солодуна на прес-конференції в IREX ProMedia: «Ткаченко (на прізвисько «Череп». – Авт.) відбував покарання зі Шпортюком у Макіївці. Чому Бантуш гадав, що Шпортюк залучить його до «розборок», ми не знаємо. Це ціла технологія...»

Для підтвердження своїх обвинувачень на адресу колишнього начальника екс-міліціонери надали аудіокасети, на яких нібито було записано розмови В. Бантуша зі «Шкроком» та іншими кримінальними «авторитетами» «17-тої дільниці». Як саме потрапили до них ці записи, М. Сербин і О. Солодун повідомити відмовилися. Експерти-криміналісти, що досліджували аудіокасети, зробили висновок, що ці записи не підлягають ідентифікації.

У ході справи перевіряючі ознайомилися з минулим заявників, котрі претендували на поновлення у МВС. Наведу лише окремі епізоди цієї багатогранної діяльності.

22 вересня 1998 року, саме того дня, коли було вбито «Єрмака», оперуповноважений М. Сербин зупинив неподалік від будівлі Краматорського відділу УБОЗ автомобіль «Газель», що належить підприємству «Тираж-51». Капітан міліції зажадав від водія відвезти його у зазначене місце. Було близько півночі. У машині окрім водія знаходилося ще шість робітників, яких після закінчення зміни він розвозив по домівках. Шофер відмовився виконувати вимогу М. Сербина, за що той почав його бити. Екзекуцію було продовжено у приміщенні УБОЗ. У результаті водій зазнав тілесних ушкоджень і мусив звернутися по допомогу до травматології. Потерпілий написав заяву до прокуратури, однак кримінальної справи щодо оперуповноваженого порушено не було «у зв'язку із відсутністю складу злочину».

До прокуратури Краматорська надійшли скарги трьох місцевих підприємців, в яких йшлося про порушення чинного законодавства та зловживання службовим становищем М. Сербином і О. Солодуном під час їхньої служби в органах.

Громадяни обвинувачують колишніх співробітників міліції у незаконному вилученні у них великих сум грошей. Зокрема, Солодуна звинувачують у неповерненні кредиту, який він примусив дати своїм родичам для комерційної їх діяльності.

Окрім того, у березні 1994 р. О. Солодун зареєстрував у місцевому МРЕО автомобіль ВАЗ-2109. Зроблено це було на підставі його особистої заяви і посвідчення працівника Волинської митниці № 12340 від 25 січня 1994 року. Невдовзі після реєстрації Олег Вікторович передав машину за генеральним дорученням із правом продажу іншій особі. Фактично автомобіль було продано. Згодом з'ясувалося, що номери кузова та двигуна було перебито, а митні документи підроблено. На думку перевіряючих, це дає підставу думати, що машину було придбано незаконним шляхом, і в такий самий спосіб поставлено на облік. Під час служби в УБОЗі М. Сербин і О. Солодун мали особистих водіїв, послуги яких оплачували із власної кишені. Капітан М. Сербин з вересня 1998 р. по березень 1999 р. платив своєму шоферові щомісяця до півтори сотні гривень, що становило ледь не половину його офіційного заробітку.

Майора О. Солодуна від травня 1997 р. возив брат його дружини, що номінально працював слюсарем у приватному підприємстві. Олег Вікторович видавав заробітну платню своєму водієві продуктами харчування. Незрозуміло лише, звідки він їх брав. Адже, як відомо, харчі в органах внутрішніх справ поки виготовляти не навчилися. Із оперативних джерел відомо, що після звільнення з міліції М. Сербин запропонував водієві, а за сумісництвом і охоронцеві покійного «Єрмака», працювати на нього і надалі. Він, мовляв, є «хрещеним батьком» «17-тої дільниці» і після звільнення «Шкрока» посяде в угрупованні гідне місце. Що ж, цілком можливо. Знаючи про деякі бізнес-проекти Михайла Омеляновича, в таке неважко повірити.

Тож, восени 1999 р. М. Сербин запропонував керівництву Дружківського порцелянового заводу «Ранок» постачати через київську корпорацію «Укргазконтракт» природний газ за ціною 35 дол. за 1 тис. куб. м., тоді як на ринку його продавали по 82 долари. Відмовитися від такої вигідної пропозиції було неможливо. Представник заводу в супроводі М. Сербина поїхав до столиці, де їх зустрів кримінальний «авторитет» Ігор Ткаченко, на прізвисько «Череп». Останній і звів гостей із директором корпорації «Укргазконтракт». Довідавшись про умови угоди, директор спробував спочатку відмовитися, але під натиском «Черепа» таки оформив відверто збитковий для своєї фірми контракт. Згідно з договором 1/68 від 23 вересня 1999 р., Дружківському заводу було поставлено за сміховинною ціною 2,4 млн. куб. м газу. Розрахунок за нього у грошовій формі було здійснено лише частково. Заборгованість по оплаті за газ не погашено й донині. Важко повірити, що І. Ткаченко та М. Сербин не отримали за цю угоду свої чималенькі комісійні.

Про все це співробітники Краматорського відділу УБОЗ свого часу розповіли журналістові І. Александрову. Після цього Ігор Олександрович поставив лише єдине запитання: «Чому ж М. Сербина і О. Солодуна не вигнали з органів до того, як вони почали повсюди писати скарги?» У відповідь він почув: «В органах існує неписане правило: за порушення, вчинене підлеглими, карають також і їхніх начальників. От і тягнули, скільки могли».

 

Хто не з нами – той проти нас

13 квітня 2003 р. І. Александров знову надав прямий ефір М. Сербину і О. Солодуну, бо перед тим вони заявили, що отримали «ще один важливий речовий доказ, який відкриває правду, хто кого вбивав, за що вбивав, і хто кому робив «дах». Йшлося про аудіокасету, доставлену їм нібито з Дюссельдорфу, де раніше переховувався Д. Герман.

Вранці 3 липня Ігоря Александрова було побито у вестибюлі будівлі, в якій заходиться телекомпанія «ТОР». Через чотири дні він помер, так і не опритомнівши, а 27 липня М. Сербин і О. Солодун на прес-конференції в Донецьку привселюдно звинуватили свого колишнього начальника у причетності до вбивства Александрова, а заразом і прокурора Донецької області В. Пшонку «у покриванні бандитів». До числа корумпованих чиновників екс-міліціонери водночас зарахували й усіх тих, хто не відреагував так, як би їм того хотілося, на усі їхні безпідставні скарги і обвинувачення.

Але це ще не все. М. Сербин і О. Солодун подали до Краматорського міського суду позовні заяви про захист честі, гідності та ділової репутації, а також про відшкодування моральних збитків до усіх місцевих газет та журналістів, автори яких дозволили собі висловити думку із приводу конфлікту у відділі УБОЗ, відмінну від тієї, що нав’язували їм колишні міліціонери. Зробили це вони фактично через рік після публікації цих статей. До того жодних вимог спростувати подану у публікаціях інформацію «ображені» не висували. Сербин і Солодун сподіваються стягнути з відповідачів від однієї тисячі до ста тисяч гривень. Окрім того, екс-міліціонери зажадали від редакції опублікувати свою чергову відозву: «Існує інформація про злочинну діяльність посадової особи та ціла низка доказів, що свідчать про це, отриманих співробітниками УБОЗ у м. Краматорську – Солодуном, Сербиним, Борисенком, Кутиковим. Це доказ злочинної діяльності могутнього мафіозного формування Північного регіону Донецької області. Мафіозного тому, що складається із представників великого бізнесу, організованої злочинності та співробітників правоохоронних органів».

 

Замість епілогу

Під час згаданої вище прес-конференції IREX ProMedia один із журналістів поставив колишнім міліціонерам запитання: «Якщо Бантуша звільнять, Яворовського посадять, а Шпортюк вийде на волю і побажає Вам віддячити, Ви візьмете цю «подяку»?» Солодун відповів: «Це запитання є некоректним».

 

Павло Передерій, «Україна кримінальна», 30 вересня 2003 р.

 

 

Слідчий фарс

 

Подробиці суду у «справі Александрова»

Газетної площі не вистачить, щоб проаналізувати всю брехню, зібрану слідством у справі за обвинуваченням Юрія Вередюка в убивстві Ігоря Александрова. Брехня самого обвинувачуваного, брехня слідчих, брехня декотрих свідків обвинувачення, навіть брехня заступника генерального прокурора Сергія Винокурова, що контролював справу. 11 грудня, передаючи справу в суд, він заявив: «Слідство проведено на найвищому професійному рівні, максимально об’єктивно». Слово «безперечно» домінувало в промові заступника генпрокурора. Але в суді «найвищий професіоналізм» виявився дуже спірним. В очах громадськості справа луснула вже в процесі судових слухань. Адвокат Александрових, до речі, колись заступник генпрокурора, Богдан Ференц заявив, що навіть уявити собі не міг такого непрофесіоналізму слідства. Головуючий на процесі суддя Іван Корчистий до судових дебатів був переконаний в обвинувачувальному вироку «...усе-таки Вередюк 25 разів визнавав на слідстві й півтора місяця в судовому засіданні, що винен. Але коли всі його зізнання я зіставив із доказами, якими ці показання підтверджуються, коли ми вислухали дебати сторін і аналіз доказів прокурора, то в дорадчій кімнаті всі сумніви про необхідність винесення виправдного вироку цілком відпали. Ми сподівалися на дебати, що прокурор дасть оцінку доказам і якимось чином їх згрупує, це все-таки його хліб, але в дебатах нічого нового не прозвучало... Коли ми все це склали в одну загальну картину, то вийшло, що ніде Вередюк не говорив однозначно. Однозначний він тільки в одному моменті: так, я бив. Решта видозмінювалася з кожним новим допитом. Інших прямих доказів його вини, крім його свідчень, не було. І тоді ми дали оцінку доказам обвинувачення і зрозуміли, що за таких доказів засуджувати просто неможливо».

Вирок суду був шоком для всіх: Вередюк заплакав, у заступника прокурора Донецької області Юрія Балєва з’явився нервовий тик, потерпілі, журналісти й усі присутні в залі не могли повірити. Проте це прозвучало: «Вередюка Юрія Григоровича за пред’явленим йому обвинуваченням у злочині, передбаченому ст.93. п. «а» КК України в редакції Закону 1960 року — виправдати за недоведеністю його участі у скоєнні злочину. Запобіжний захід щодо Вередюка Ю.Г. - взяття під варту - скасувати. Вередюка Ю.Г. з-під варти звільнити в залі судового засідання. Судові видатки в сумі 18144 грн. 55 коп. прийняти на рахунок держави».

А за тиждень до цього в судових дебатах недавно призначений заступником прокурора Донецької області Юрій Балєв, разом із колегою Андрієм Любим, суперечили собі та здоровому глузду. Вимагаючи для (як вони вважали) корисливого вбивці восьми років, вони вказували: «Обставиною, що пом’якшувала б покарання Вередюка, безумовно, повинне бути визнано його щире розкаяння й активне сприяння розкриттю злочину». Хоча в цій же промові: «Ні попередньому, ні судовому слідству не вдалося домогтися від Вередюка повністю правдивих свідчень про роль інших учасників цього злочину».

Іван Корчистий в інтерв’ю «ДТ»:

«Можливо, і буде встановлено, що це Вередюк скоїв, я не стверджую його невинуватості, але з наданих доказів це не випливало. І коли прокурор попросив вісім років виконавцю вбивства, котрий, до того ж, має дві непогашені судимості, хронічному алкоголіку, — це не просто викликало подив у журналістів, навіть ми такого не чекали. Оскільки мінімумом за таких обставин могло бути — 15 років, якщо не довічне ув’язнення. Але тільки не вісім років. Я не знаю, як генеральний прокурор відреагував на таку промову прокурора, але мене це здивувало. Як суддя я був би просто непрофесійним, якби погодився з таким вироком».

Обставин, що збільшують провину Вередюка, слідство не знайшло. Навпаки, прокурор Ю.Балєв представив підсудного жертвою суспільства: «Після звільнення з виправно-трудової колонії Вередюк виявився викинутим на вулицю, кинутим напризволяще. Хто подумав про його подальше життя, хто йому допоміг? Хто простягнув йому руку, підтримав? Думаю, що всі присутні в залі, шановний суд, знають відповіді на ці запитання - ніхто!» Зате державний обвинувач виголосив, можна сказати, політичну промову, у якій не тільки згадав минулі вибори та майора Мельниченка, а навіть дав характеристику журналістам, що «істерично кричать про порушення свободи слова», свідкам, які не згодні з версією слідства, сім’ї потерпілого і... самому покійному Ігорю Александрову.

Ю.Балєв: «Останніми роками ним (Александровим - авт.) було підготовлено низку програм критичного змісту про ті чи інші події, висловлювалася критика на адресу конкретних посадових осіб. Слід визнати, що більшість передач мала поверховий характер, а вся критика, що звучала в них, зводилася до висловлювань і звинувачень, які нічого спільного з об’єктивною дійсністю не мали... Керуючись почуттям неприязні чи помсти, тобто низькими спонуками, обвинувачуваний за обмову журналіст і колишні убозівці Сербин і Солодун в ефірі ТРК «ТОР» надумано звинувачують співробітників правоохоронних органів у корупції, перевищенні влади, службових зловживаннях, у скоєнні тяжких злочинів. Усе сказане в «Без ретуші» Сербиним і Солодуном в ефірі, наданому їм ТРК «ТОР», мало наклепницький характер».

Наводити безглузді обвинувачення прокурора на адресу потерпілих, котрі, бачте, поводилися не так, як хотілося пану Балєву, автори вважають просто неетичним.

Іван Корчистий: «Ми дали Балєву можливість перепросити в репліці. Але він не скористався цим. А хіба нормально, що після його промови вдова Александрова ридала? І вона могла зрозуміти, що весь суд згоден із Балєвим. Тому, щоб прокурор нас не звинуватив, як він потім написав у касаційному поданні, у тенденційності й однобічності, нам довелося самим попросити вибачення у потерпілих за промову прокурора вже після вироку. Але взагалі, звісно, це нонсенс. Я не знаю, як керівники Генпрокуратури відреагують на вісім років, але поведінка щодо потерпілої... Вони все-таки — одна сторона в справі. Ображаючи свою сторону, прокурор переступає межу, яку переходити не можна».

Пригадав прокурор і справу чотирирічної давнини, «яку свого часу розслідували щодо Ігоря Александрова і яка була предметом судового розгляду. Александрова обвинувачували в тому, що він, працюючи генеральним директором ІРТК «ТОР» у місті Слов’янську, 5 лютого 1998 року, під час свого виступу в прямому ефірі, образив кандидата в депутати України Лещинського, назвавши останнього некоронованим горілчаним королем, пов’язав діяльність підприємця зі зростанням кількості дітей-сиріт і дітей-інвалідів. Лещинський визнав сказане Александровим таким, що не відповідає дійсності, що ображає його честь і гідність, звернувся в Слов’янський міський суд, і цей суд 19 березня 1998 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою ст. 125 КК України, тобто за обмову, порушив проти Александрова кримінальну справу, розслідування якої проводила прокуратура міста Слов’янська. 13 квітня 1998 року Александрова вироком Слов’янського міського суду було засуджено».

Ця справа розглядалася понад два роки й була закрита, коли виявилося, що в ній немає заяви позивача. Тобто прокуратура порушила справу з власної ініціативи. У цьому випадку, користуючись логікою прокурора, можна говорити, що прокуратура «ліпила» справу Вередюка, керуючись «почуттям неприязні чи помсти, тобто низькими спонуками». До цієї історії про «горілчаного короля» і «дітей-сиріт» хочеться додати ще дві фрази з обвинувачувальної промови прокурора в справі Вередюка: «Не можна не відзначити й того, що пияцтво призвело до трагедії і в справі, що розглядається... Останні 15 років свого життя підсудний, зловживаючи спиртним, поступово перетворювався на аморальну особистість. Пияцтво зруйнувало його родину, фактично позбавило підсудного батьківства». Зла іронія...

Прокуратура заперечує не тільки те, що готувалося навмисне вбивство саме журналіста, а й професійну діяльність Александрова як мотив злочину.

Ю.Балєв: «Правоохоронним органам не відомі факти, які могли б указувати на те, що журналісту Александрову хтось перешкоджав у здійсненні ним своєї законної, підкреслюю, законної професійної діяльності. З такими заявами Александров до правоохоронців не звертався. У зв’язку з цим, слід відкинути як надуману (висловлюючись фразами пана Ференца) придуману «артистами й заїжджим режисером» версію про те, що ця трагедія може мати якийсь стосунок до журналістської діяльності Александрова».

Іван Корчистий: «Я в цьому не сумніваюся (в убивстві на грунті професійної діяльності. — авт.). Убивства скоюються або на побутовому грунті, або на грунті грошей. Ми не встановили, що Александров із кимось конфліктував настільки, щоб можна було його вбити. Стосовно грошей, то суд не встановив, і нам органи слідства не надали фактів, що він брав участь у якихось грошових аферах, когось обдурив або взяв у борг і не повернув. Цього немає. Залишається тільки одне — професійна діяльність. А те, що він випускав в ефір дуже серйозні речі — у цьому немає сумнівів».

Більше того, у вироку вказано: «У судовому засіданні достеменно встановлено, що фактично готувалося й було скоєно вбивство саме журналіста Александрова».

Кор: «І Сербин із Солодуном, і члени сім’ї Александрова заявляли, що є якийсь адвокат Глотов, котрий у день убивства забрав із квартири журналіста валізку, у якій, як стверджує Олексій Александров, були дискети, відеокасети й фотографії. Сербин із Солодуном говорять, що незадовго до цього вони передавали Александрову аналогічні документи з метою підготовки викривальної для правоохоронців області програми «Донбас кримінальний». Проте, ні слідство не допитало Глотова з цього питання, ні суд, ні захист».

І.Корчистий: «У матеріалах справи є доповідна оперуповноваженого Слов’янського МВВС про те, що він приїжджав до Глотова, але вдома його не знайшов, і протягом тижня вони його шукали, щоб він видав ці документи. Він переховувався від працівників міліції і так і не видав ці документи. Були вони в нього чи ні — невідомо. Ми сподівалися, що і депутатська комісія, і потерпіла сторона представлять справді ті документи, які не потрапили до слідства. А вони могли не потрапити, бо люди боялися за своє життя й не хотіли передчасно розголошувати якісь відомості. Але в судовому засіданні цього не сталося, попри кількаразові прохання. Ні слідча комісія на нас не вийшла, ні потерпіла нічого не заявляла, ні адвокат не клопотався про виклик цього свідка. А суд зараз не має права з власної ініціативи цього робити. Ми думали про Глотова, хотіли його почути, але нам ніхто не дав такої можливості.

До речі, ще 4 жовтня 2001 року слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України старший радник юстиції Голик виніс постанову, відповідно до якої фахівців «Поліграфу» було залучено до проведення слідчих дій — перевірки свідчень Юрія Вередюка, які він давав із 23 серпня до 4 жовтня на предмет їхньої достовірності. Оскільки вже на той момент з’явилися великі сумніви в правдивості його слів. Попри всі зусилля, не вдавалося знайти тих людей, про яких розповідав підозрюваний, машин, колір яких постійно змінювався тощо. На жаль, результати перевірки на поліграфі, за нормами українського законодавства, можуть розглядатися тільки як думка фахівців, але вони не є доказом у справі. Проте фахівці дійшли висновку, що Вередюк говорить про злочин, якого, можливо, не скоїв, а якщо і скоїв, то його роль не була головною. Він не був виконавцем. Уся справа в тому, що йому пообіцяли в разі визнання провини мінімальний термін позбавлення волі — вісім років в’язниці, зміну прізвища, зміну статті (не вбивство журналіста, а, можливо, вбивство працівника міліції, що дуже котирується серед в’язнів у місцях позбавлення волі) і відбування покарання або в Харківському, або в Київському СІЗО».

Кор: «Захист свідка «по-українському»?

І.Корчистий: «Такий варіант розвитку подій не передбачено вітчизняним законодавством, проте він більше ніж реальний. На жаль, з’ясувати, від кого надійшла Вередюку ця пропозиція — від мафії чи співробітників правоохоронних органів, прокуратури, СБУ — так і не вдалося. Ясно одне — за мінімальний строк — вісім років і матеріальну винагороду (машина, однокімнатна квартира в м. Краматорську й відповідне ставлення в місцях відбування вироку) Вередюк погодився взяти на себе вбивство Александрова. Ще раз скажу, що встановити замовника злочину за допомогою детектора брехні неможливо, оскільки Вередюк так і не видав інформацію, яка могла б прояснити ситуацію в даному питанні. Фахівці, що працювали з ним на детекторі, не виключають, що на місці злочину було двоє-троє чоловік. При цьому роль самого Вередюка була абсолютно не такою, як він про це всім розповідав.  92
ДАЛІ БУДЕ...

Азербайджан — мой отец, Россия — моя мать.
Быть свиньей можно, только надо помнить, зачем их выращивают.
Репутация — это сказка, в которую верят взрослые.
Люди врут, а больше всего они врут самим себе.
Любовь травами не лечится.
Человек далеко не совершенен, но многое в природе сделано так, что бы сделать его таким.
Люди способны вынести почти все, что угодно, если у них нет выбора. Мужество — когда у вас есть выбор.
Да, я не временный секретарь больше, мне поручили старую работу Джима.
Все говорят: «Тина Канделаки — икона стиля»… Я бы этой иконке свечечку поставил бы!
Моя любовь… — материя хитрая. Я того, кто ниже меня, любить не могу, а тем, кто выше, завидую смертно.
В здании человеческого счастья дружба возводит стены, а любовь образует купол.
Вижу людей голыми, но не всегда выдаю, что вижу это, а то еще потребуют, чтобы я их одел.
Чтобы успеть, иногда нужно остановиться.
Уважение каждой религии сделает будущее Индостана прекрасным!
Почему я не женат? Да, мне встречались интересные женщины, но не было среди них, интереснее меня

Шел классический понедельник , да отвлекали идеи о скорой зарплате . Однако работать было неприятно. Даже принимая во вимание нагоняи шефа. И ведь нормального мужика.
Желалось оказаться дома, мимоходом приобрести бутылочку пивка , может быть, чего -нибудь пожевать. Светлая идея радовала с каждым часом больше, работать тянуло все меньше. Отвлекали и сотрудники, обсуждавшие в курилке какой-то день рождения. Ясен пень, настроение испортилось.
Нет выхода, остается что-то такое зачудить.
Ну, решил : схожу в ларек вроде за кофе, отвлекусь, по пути свою тоску чем-нибудь порадую. Спуск по лестнице, выход, и ужасно шумный столичный город : грязь, спешащие, манагеры, костюмы, непонятно как вышедшие в рабочее время во внешний мир. Сколько их задолбанных системой !
Шагаю в магазин , а им все равно !
Магазин. Купил за чем шел, да и бутылочку пивасика вдогонку. У крыльца и встал - пью себе пивасик и крабами балуюсь, сигаретку взял, на людей посматриваю. Вот что заметил : попивает пенное пиво человек, в свое удовольствие, наслаждается, не нужно такому к коллегам снова вернуться : живет как захочет. Просто Завидки берут.
Заключения полученные сильно в душу запали. Чего ради, вопрос, сидеть над тем, что вообще не радует? Пошел назад, а вот идея послать все утвердилась.
Дожил скрепя сердце до отбоя, и поковылял домой. Ехать все же далеко : метро из центра и потом семь километров автобусом. Несколько часов набирается. Иначе не устроишь: Если офис недалеко от центра, оклад хороший, а содержать квартиру удается всего лишь в ебенях, так как оклада чтобы жить в центре не хватает.
Метро: не поместишься, вонища, и так двадцать дней в месяц. Сдавленный, приехал и вышел наверх ждать следующий транспорт. Ждал долго, тоже ужасные толпы, едем не спеша : пешеходы, движение затруднено.
Тот же продолжительный путь утречком : поэтому подъем когда еще темно. Вечно не высыпаюсь. Спать, спать. Да все тем же мучаются. По пути к дому, взял в магазине килограмм еще пива - сбросить омерзение от работы и пиццу - заниматься готовкой нет времени, хоть уже и живот пошаливает.
Ввалился, помыл руки, съел покупки, и потом упал перед голубым экраном. Показывали сериалы, поигравшись пультом и отхлебнув чуток такого желанного пива, вырубился. Минуты жизни кончились, утром борьба со сном, следующий глупый круг вджобывания.
Два дня после пятницы приносят облегчение : спать без будильника до одиннадцати, в свое удовольствие поиграть в стрелялку, пойти пошататься. Прикинув, что скоро тяжелый понедельник, кривишься с тоской, и прогоняешь назойливую мысль прочь.

Ждите, что будет дальше...

И все-таки дольше живут те люди, которые нужны своим близким и которые постоянно жаждут общения..
Умный человек должен постоянно помнить, что окружен идиотами, и принимать соответствующие меры.
акая-то банда лузеров… Даже вор ни фига ни вор
Ты никогда не страдала, а люди, не испытавшие страданий, не ценят ничего на свете.
Равнодушие — есть наивысшая жестокость
Хотя есть столько слов, бывает трудно выразить свои чувства.
Равнодушие — есть наивысшая жестокость
Невелика беда — услужить неблагодарному, но большое несчастье — принять услугу от подлеца.
Азербайджан — мой отец, Россия — моя мать.
Мы ждали завтрашний день, Каждый день ждали завтрашний день.
Зло проистекает не от дьявола — оно коренится в банальности.
Нельзя помочь тому, кто не хочет помощи.
Одна единственная песня в течение трех минут может полностью изменить химию чувств. Ничто в мире не способно на это.
Человек это безобидная снежинка, но лишь до тех пор, пока не пойдет снег…
Да, я не временный секретарь больше, мне поручили старую работу Джима.

Породолжался рабочий понедельник , да в голову приходили идеи о будущей Маслянице . Но трудиться было неприятно. И даже несмотря на приказания руководства. Замечу, вроде бы и компетентного мужика.
Страстно хотелось домой, предварительно раздобыть дорогого пивка , опционально - что-нибудь вроде чипсов. Эта тема радовала с каждым часом все больше, вкалывать удавалось через раз. Сбивали с рабочего ритма и младшие менеджеры, обсуждавшие в курилке прошедший день рождения. Очевидно, поэтому настроение улетучилось окончательно.
Значит, остается чего-нибудь такое сделать. Ага, изобрел : смотаюсь в магазинчик кофе купить, ну и попутно настроение свое упавшее чем-нибудь подслащу. Лифт, выход, и ужасно шумный город : машины, наркоманы, коллеги, функционеры, чудом вывалившиеся в рабочее время наружу. Сколько нас сидельцев с восьми до пяти ...
Шагаю по улице : а им все равно .
Пришел, вот магазин. Купил что надо, да и 0,5 крепкой "Балтики" до кучи. У крыльца пристроился - распиваю пивко - чипсами закусываю, курю, по сторонам смотрю. И вот что заметил : попивает пенное пиво гражданин, в свое удовольствие, радуется, не надо ему никуда возвращаться : живет как захочет. Мне просто Завидки берут.
Опыты такие здорово озадачили. Чего ради, вопрос, потеть над тем, что не нравится?
Пошел снова в офис, но идея перестать мучиться даже стала больше.
Дожил с ненавистью аж до пяти, и отправился в родную квартиру. Добираться довольно долго - метро и еще семь километров автобусом. Всего пару часов выходит. А что делать? когда фирма не на окраине, зарплата нормальная, но снять квартиру получится только на окраине, так как оклада чтобы жить рядом с работой не хватает.
И снова в метро толпа, вонища, и такое все рабочие дни. Матерясь, приехал и вышел наверх дожидаться следующий транспорт. Ждал долго, тоже не поместишься, движемся не спеша , пассажиры заходят, движение затруднено.
Идентичный продолжительный путь завтра с утра : от этого подъем в шесть утра. Постоянно хочется заснуть. Круги под глазами. Ну, все так. Подходя к дому, прикупил в ларьке литр пива - сбросить напряженку и доширак - готовить нет желания, хотя желудок шалит.
Ввалился, помыл руки, перекусил, и потом залег перед голубым экраном. Показывали тоску, пощелкав пультом и надпив чуток такого желанного пива, провалился в сон. Минуты жизни кончились, утром борьба со сном, следующий глупый этап офисного существования.
На выходных легче , поспать полноценно до одиннадцати, пока не наскучит поиграть в стрелялку, пойти пошататься. Вспомнив, что близится унылый первый день недели, кривишься с унынием и гонишь назойливую мысль прочь.
Еще напишу. </i></b></center>

Одна единственная песня в течение трех минут может полностью изменить химию чувств. Ничто в мире не способно на это.
Человек далеко не совершенен, но многое в природе сделано так, что бы сделать его таким.
Я шел, спускаясь в темные коридоры и потом опять поднимаясь наверх. Я был один; я кричал, мне не отвечали; я был один в этом обширном, в запутанном, как лабиринт, доме.
В биатлоне как в сексе, если не попал, то скорость тебе уже не поможет…
Когда ребенок просит луну, родители обманывают его, показывая ему луну в тарелке с водой
Халява — это зло, крадущее красоту и счастье.
У меня больше ничего нет, значит, мне все позволено. Все что угодно. Мне нечего терять.
Люди дышат иллюзиями. Абсолютно все.
Грехи искупаются не в церкви. Они искупаются на улице…
Таков обычный удел людей — не иметь ни одного истинного друга, если сам никого не любишь.
Музыка — это красота, дающая силы жить.
У меня больше ничего нет, значит, мне все позволено. Все что угодно. Мне нечего терять.
Счастье и деньги это два совершенно разных явления, никак не связанные друг с другом.
В Нью-Йорке свет погас давно, и молоко прокисло, а мне плевать, ведь всё равно жизнь не имеет смысла.
Я шел, спускаясь в темные коридоры и потом опять поднимаясь наверх. Я был один; я кричал, мне не отвечали; я был один в этом обширном, в запутанном, как лабиринт, доме.

Как всегда медленно тащился обыкновенный понедельник , да лезли идеи о наступающей оплате кредита . Однако работать было неприятно. Вопреки инструкции босса. И ведь вроде бы и порядочного мужика.
Было бы хорошо отправиться домой, зайти в магазин купить хорошего пивка и чего -нибудь вроде чипсов. Светлая идея вдохновляла с каждым часом больше, трудиться тянуло все меньше. Сбивали с рабочего ритма и соседний отдел, смаковавшие на перерыве прошедший банкет. Не стоит и говорить, что настроение улетучилось окончательно. Значит, остается чего-нибудь веселое зачудить.
Ух, изобрел - смотаюсь в ларек вроде кофе купить, проветрюсь, ну и по ходу дела свою тоску чем-то подслащу. Лестничные пролеты, крыльцо, и душный столичный город : пешеходы, наркоманы, и такие же как я офисные работники, костюмы, чудом вывалившиеся в рабочее время наружу. Огромное количество нас сидельцев с восьми до пяти .
Спешу по улице , а им все равно !
Магазинчик. Приобрел что было надо, и бутылку пива на сейчас. Снаружи устроился : пью себе пивко и кальмарами балуюсь, "Приму" открыл, вокруг вытаращиваюсь. И интересно : попивает пенное пиво гражданин, не спеша, в кайф, и не надо ему к коллегам снова вернуться : живет полноценно. А мне - Зависть гложет.
Выводы сделанные сильно озадачили. Для чего, вот проблема, заниматься тем, что надоело?
Отправился снова в офис, а вот желание перестать мучиться утвердилась.
Досидел с ненавистью до конца рабочего дня, и отправился наконец-то домой. Транспортироваться довольно долго - метро из центра и плюс шесть километров трамваем. Всего пару часов набирается. И никак подругому: Работать не на окраине, зарплата нормальная, а снять квартиру получится только на окраине, так как оклада чтобы жить в центре маловато.
Как всегда, давка, вонь, и такое каждый рабочий день. Переругиваясь, добрался и вышел наверх ожидать следующий транспорт. Ожидал изрядно, и там также толпа, движемся не спеша , выходят пассажиры, машины в пробках.
Похожий продолжительный путь завтрашним утром : почему подъем за два часа до восьми. Всегда хочется спать. Глаза красные. Ну, все так. Подходя к жилищу, купил в супермаркете 1 л еще пива - сбросить напряженку и тошнотик - заниматься готовкой нет желания, хотя желудок утрами скручивает.
Взобрался к себе, разделся, перехватил что бог послал, и потом залег перед голубым экраном. Передают ерунду, пощелкав дистанционкой и хлебнув немного янтарного напитка, отключился. Минуты жизни кончились, назавтра будильник, и еще один выматывающий цикл ходьбы на работу.
В субботу приносят облегчение : спать аж до полного высыпания, сколько влезет посмотреть телевизор, отправится погулять. Прикинув, что близится унылый понедельник, кривишься с омерзением и посылаешь эту мысль подальше.

Еще будет...

Когда мать заботится о своем сыне, она заслуживает уважение, ее нельзя равнять со служанкой
Компромисс сам по себе — весьма неприятная пилюля, и не каждый готов ее проглотить.
Каждый день жизни – это не просто время, которое мы должны прожить, но и дела, требующие нашего внимания и решения.

Женщина заслуживает любви за все, что она делает для мужа. Ей не нужны награды и почести
В тот день, когда ты сказал, что у тебя ко мне нет чувств, мое чувство к тебе тоже исчезло
Я хочу чтобы ты понял, что моя враждебность — всего лишь способ победить.
Моя жизнь — это создание обоев для пустоты.
Получаю письма: «Помогите стать актером». Отвечаю: «Бог поможет!»
Хорошо, когда возвращаешь долги самому себе!
Сильнейшие желании человека — быть востребованным
Если бы не было войны, мы могли бы построить мост между Землей и Марсом, расплавив оружия в мартеновской печи.
Когда мать заботится о своем сыне, она заслуживает уважение, ее нельзя равнять со служанкой
Каждый человек должен иметь право и возможность: построить дом, посадить сад и вырастить детей.
Непросто двигаться вперед, если движет тобою одно — озлобленность.

Был обыкновенный понедельник , да отвлекали идеи о будущей зарплате . Но трудиться не хотелось. Вопреки внушения руководства. Заметим, дружелюбного мужика.
Было бы хорошо вернуться домой, до этого приобрести пивасика , может быть, что-нибудь вроде чипсов. Идея радовала с каждым часом больше, вкалывать удавалось просто никак. Отвлекали и коллеги, обсуждавшие в курилке прошедший сабантуй. Надо ли говорить, что поэтому настроение навсегда ушло. Так или иначе, остается чего-нибудь веселое сделать.
Ага, решил - смотаюсь в ларек типа сигарет купить, развеюсь, ну и под шумок грусть-тоску чем-нибудь обрадую. По лестнице, дверь, и душный город - машины, шатающиеся, и такие же как я коллеги, винтики, чудом вывалившиеся во время работы на улицу. Сколько нас задолбавшихся !
Спешу в магазин , мечтаю !
Магазин. Купил что было надо, ну и 0,5 пивасика вдогонку. У крыльца и встал , пью себе напиток и анчоусами закусываю, "Приму" открыл, вокруг смотрю. И бывает : распивает пивко гражданин, неторопливо, в кайф, и не надо ему к сотрудникам возвращаться , живет как сам пожелает. Просто Завидки берут.
Выводы эти здорово в душу запали. На хрена, вопрос, трудиться над тем, чего терпеть не можешь? Отправился опять на работу, ну а желание освободиться окрепла.
Просидел с омерзением до конца рабочего дня, и направился на заслуженный ночной перерыв. Это довольно далековато - в метро, и потом десяток километров трамваем. Всего пару часов набегает. И никак подругому: когда фирма не на окраине, зарплата нормальная, а снять квартиру можно лишь на окраине, так как ставки чтобы жить в центре маловато.
Как всегда, давка, гам, и такое двадцать дней в месяц. Матерясь, доехал и отправился ждать следующий транспорт. Долговато ждал, тоже ужасные толпы, едем медленно : пассажиры заходят, заторы.
Похожий по продолжительности путь завтра - поэтому подъем когда еще темно. Вечно хочется спать. Гнетет недосып. Да все так. Подходя к подъезду, купил в магазине литр пива - притупить омерзение от работы и пирожок - готовить нет сил, плохо только что кишечник шалит.
Взобрался к себе, разделся, перехватил что бог послал, и потом упал перед голубым экраном. Передают скуку, пощелкав пультом и надпив немного янтарного напитка, заснул. И все, поутру будильник, следующий глупый этап офисного существования.
Два выходных - легче : проспать без будильника до одиннадцати, всласть поиграть в стрелялку, пойти пошататься. Подумав что близится снова первый рабочий день, кривишься с омерзением и гонишь пришедшую мысль подальше.

Дальше будет...

Мое бегство будет означать, что я продолжаю игру, которую уже давно проиграла.
Люди дышат иллюзиями. Абсолютно все.
То, что ты делаешь в жизни, лишь половина уравнения, а другая и более важная — с кем ты это делаешь.
Нам кажется, что мы многое можем отложить, даже что то важное… Но мы глубоко ошибаемся! Жизнь у нас только одна!
Что такое вершина? Последний шаг перед спуском.
Меня зовут Шерлок Холмс. Моя профессия — знать то, чего не знают другие.
Больше дурных вестей он ненавидит тех, кто их скрывает.
Когда все кругом свиньи, иной раз задумываешься, как же так оказалось, что и тебя определили в СВИНАРНИК.
Все говорят: «Тина Канделаки — икона стиля»… Я бы этой иконке свечечку поставил бы!
Ничто так не открывает глаза на мир и не расширяет кругозор, как путешествия.
С мечтами трудно расставаться.
Каждый миг может изменить результат поединка, потеря внимания может принести поражение или смерть!
Лошадь, выигравшая забег получает столько же овса, что и проигравшая…
— Ты что так долго? — Пришлось вырезать по дороге семью фермеров.
Чтобы успеть, иногда нужно остановиться.

Как всегда медленно тащился унылый день , да отвлекали идеи о скорой зарплате . Но ничего делать было неприятно. Вопреки установки старшего менеджера. Замечу, вроде бы и компетентного мужика.
Желалось оказаться дома, для полноты счастья купить дешевого винца , опционально - что-нибудь покушать. Эта мысль привлекала с каждой секундой больше, работать моглось вообще никак. Плюс ко всему еще и младшие менеджеры, обсуждавшие через тонкую стенку чей-то сабантуй. Очевидно, настроение было попорчено.
Нет выхода, остается что-то этакое зачудить.
Ну, изобрел - смотаюсь в магазинчик вроде купить курева, развеюсь, и пользуясь предлогом, грусть-тоску чем-нибудь подслащу. Лифт, ступеньки, и душный столичный город - грязь, шатающиеся, и такие же как я офисные работники, винтики, непонятно как вывалившиеся во время работы на улицу. Сколько их работников стула и стола !
Бегу по улице , мечтаю !
А вот и магазин. Приобрел что надо, да и 0,5 пивасика вдогонку. Возле крылечка и пристроился - попиваю пивко да чипсами загрызаю, покуриваю, вокруг смотрю. И бывает , попивает пенное пиво гражданин, неторопливо, в кайф, и не надо такому никуда назад идти , живет как захочет. Мне просто Завидки берут.
Выводы полученные сильно озадачили. Для чего, вот проблема, заниматься тем, что надоело?
Пошел назад, а желание подальше все послать окрепла.
Дотянул с омерзением до отбоя, и поковылял на заслуженный ночной перерыв. Путешествовать весьма далеко , сначала - метро, и еще четыре остановок автобусом. Парочка часиков набирается. А что делать? Найти работу в центральном районе, оклад хороший, а арендовать квартиру удается только на окраине, потому что зарплаты для центра не хватает.
Метро: давка, вонища, и такое каждый рабочий день. Переругиваясь, добрался и вышел наверх ждать следующий транспорт. Долговато ждал, там тоже ужасные толпы, движемся ужасно долго - пассажиры заходят, машины в пробках.
Похожий по времени путь завтра : из-за этого подъем ранним утром. Постоянно хочется заснуть. Круги под глазами. Ну, все тем же мучаются. Подходя к подъезду, прикупил в ларьке литру пивка - притупить омерзение от работы и пиццу - приготавливать что-то нет времени, хоть уже и живот пошаливает.
Заполз на этаж, помыл руки, перехватил что бог послал, и потом залег перед ящиком. Передают тоску, поигравшись пультом и хлебнув чуток пивка, отключился. И все, назавтра будильник, следующий бесмыссленный этап офисного существования.
В субботу приносят облегчение : выспаться аж до часу, всласть посмотреть телевизор, сходить пошататься. Подумав что близится тяжелый понедельник, кривишься с тоской, и гонишь назойливую мысль подальше.

Скоро продолжение...

Джокондой можно восторгаться в подлиннике. А можно повесить репродукцию в своем туалете.
Чтобы успеть, иногда нужно остановиться.
Я бы сказал, что невежественный человек, это недоделанный человек.
Сергей: Александр, отреагируйте как-нибудь.
Чтобы успеть, иногда нужно остановиться.
Ничего сенсационного — но самое больше количество разводов происходит в интернете!
В душе всегда остается след от сильной любви, и она легко разгорается снова.
Последнего слова не существует.
Таков обычный удел людей — не иметь ни одного истинного друга, если сам никого не любишь.
Представляешь, сколько желчи выливается, когда у людей нет того, кто бы решил их споры?
На задании как при поносе. Расслабляться нельзя!
Если ты сейчас заснешь, то меня всю жизнь будет мучить бессонница…
современные злые волшебники с успехом используют деньги вместо заклинания.
С мечтами трудно расставаться.
С мечтами трудно расставаться.